1583 – 1585 рр. – уряд любецького старости займав київський каштелян Михайло Вишневецький.
1585 – 1594 рр. – любецьким та лоєвським старостою був Олександр Вишневецький, у 1578 – 1581 рр. – «старший» (гетьман) козацького реєстру.
1594 – 1611 рр. – старостування Войтеха Хотимерського (Хотимирського).
1606 р. – проведений опис («інвентар») Любеча.
1609 – 1611 рр. – Любеч став базою армії Речі Посполитої у війні з Московською державою.
1612 – 1627 рр. – любецьким та лоєвським старостою був Микола Струсь.
1612 – 1613 рр. – Любеч постраждав від нападів московського війська. 1616 р. – у Любечі була побудована нова потужна фортеця (згоріла до 1654 р.).
1617 р. – московські війська випалили посади Любеча.
1622 р. – проведена королівська ревізія Любецького староства.
1629 – 1633 рр. – любецьким стольником був польський шляхтич Станіслав Рей.
1633 – 1638 рр. – старостування Адама Калиновського.
1635 р. – Адам Калиновський передав права на Любеч своїй дружині Христині Струсь (1605-1647 рр.)
1638 – 1648 рр. – любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Мартин Калиновський.
1643-1645 (?) р. – Любецьке та Лоєвське староства знаходилися в оренді у київського підстолія Максиміліана Бжозовського.
1644 р. – відновлення у Любечі митниці.
1646 р. – інкорпорація Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князівства Литовського.
1648 (?) – 1649 (?) рр. – любецьким та лоєвським старостою був чернігівський воєвода Самуель-Юрій Калиновський.
1648 р. – покозачення населення Любецького староства, утворення любецької сотні.
1649 р. – ультиматум Б. Хмельницького, за яким Любеч мав перейти під юрисдикцію Війська Запорозького.
1649 р., 31 липня – перша Лоєвська битва.
1650 р. – Б. Хмельницький взяв під свою протекцію любецьку шляхту та зробив Любеч ранговою маєтністю чернігівських полковників.
1651 р., 26 червня (6 липня) – Друга Лоєвська битва («Битва під Ріпками»).
1651 р. – володарем Любеча став Януш Радзивіл.
1651 та 1653 рр. – Любеч як опорна база армії ВКЛ на Лівобережжі знаходився у козацькій облозі та був відвойований козаками.
1654 р. – Любеч названий «пустим», до міста була введена московська залога.
1662 р. – чернігівський полковник О.Силич отримав грамоту царя Олексія Михайловича із затвердженням прав на Любеч.
1663 р. – універсал гетьмана І.Брюховецького любецьким міщанам.
1688 р. (?) – Любеч відібраний у чернігівських полковників і перейшов до гетьмана Івана Мазепи.
1693 р. – чернігівський архієпископ Лазар Баранович надав дозвіл ієродиякону Іоні та монаху Інокентію Щирському відновити Любецький монастир Св. Антонія.
1694 р. – Любецький монастир отримав універсал І. Мазепи.
1708 р. – після розправи над мазепинцями Петро І пожалував Любеч Павлу Полуботку.
1712 р. – московське військо у Любечі чатувало прихід з Правобережжя повсталих запорожців.
1764 р. – Любеч перейшов до родини Милорадовичів.
1781 р. – ліквідована любецька сотня.
1802 р. – Любеч став містечком Городнянського повіту.